Недільне Євангеліє про «глупого багача» (Лк. 12, 16-21), – заохочує нас замислитися над простим питанням: для чого ми живемо?
Бідний багач
У Святому Письмі, багатство було своєрідним знаком Божого благословення. Отож, багач, якому добре вродила земля, мав би перш за все подякувати…
Хто здобув щось матеріальне у житті, дуже чітко розуміє, що той здобуток не є тільки наслідком його справедливого (це передумова) труду, але також
виявом Божої доброти.
А ще: багач забув свою залежність! Не лише від Бога, але й від своїх слуг! Успішний урожай на полі пана – це наслідок доброї і сумлінної праці його слуг…
Пан, із обмеженим мисленням, замість того, щоб поділюся зі своїми робітниками, роздумує про те, що слід спорудити більші комори…
Дякувати і вміти ділитися з тим, хто має потребу!
Хто кого «має»? Чи, що кого «має»?
Ісус засуджує не багатство, але прив’язаність до нього.
Спрага до багатства, то така штука, яка зростає в (геометричній) прогресії! Якщо серце прив’язане до матеріальних цінностей, то скільки б їх не було, хочеться ще більше. Вони стають для людини божком, ідолом, мамоно..
Багатий урожай не дав почуття ситості цьому багачеві.
Він наївно собі думає, що достаток буде запорукою довголіття.
Тому ще раз: «Чи те, що хочемо є добре»?
І потім, як отримуємо те, що хочемо, ми його маємо, а чи «воно володіє нами»?
Отець Роман ДЕМУШ
